Леонова Д.І.
Український науково-дослідний інститут медицини транспорту, Одеса, Україна

Актуальність теми. За останнє десятиріччя суттєво змінилися основні тенденції у такому важливому напрямку науково-технічного прогресу як впровадження полімерних і синтетичних матеріалів у всі сфери виробництва і життєдіяльності населення. Поряд з нарощуванням обсягів і розширенням асортименту, відмічається підвищення вимог користувачів до технологічних і експлуатаційних якостей, а також безпечних властивостей полімерів та виробів для здоров'я людини і довкілля. Останнє стосується, значною мірою, займистості та горючості полімерних матеріалів. І це не випадково, бо, за статистичними даними, тільки протягом 2004-2009 рр. в Україні сталося 242785 пожеж, на яких загинуло 19879 осіб. Причому, від опіків загинуло тільки 15-18% жертв, тоді як число отруєних токсичними продуктами горіння або їх сполученням з високою температурою і задимленістю повітря виросло до 70-80% від загальної чисельності загиблих. Приблизно така ж статистика існує й у інших країнах. За даними численних досліджень це пов'язане, в першу чергу, з широким впровадженням у промисловість, транспорт, будівництво та інші галузі економіки і побут полімерних матеріалів. Тому за останні два десятиріччя обсяг виробництва антипіренів виріс більш ніж у 3 рази, а їх асортимент перевищує 200 найменувань. Світовий ринок цих препаратів становить приблизно 30% від споживання усіх допоміжних матеріалів для виробництва полімерів. Тому оцінка токсичності і гігієнічне нормування антипіренів є актуальною задачею профілактичної токсикології і гігієни. Саме вона була метою проведених досліджень.

Матеріали і методи. Об'єктом дослідження були 16 антипіренів, які за хімічним складом відносилися до 4-х класів: 1. фосфорвміщуючі (6 препаратів); 2. кислоти та солі (4 препарати); 3. Гідриди металів (4 препарати); 4. броморганічні сполуки (2 препарати). Токсичність антипіренів оцінювали при пероральному ті інтратрахеальному введенні препаратів білим мищам та крисам в гострих та субхронічних дослідженнях індивідуально, в складі патентованих комбінацій, а також продуктах горіння вогнезахищених полімерів. Для оцінки рівнів забруднення середовища і контамінації організму використовували хімічні, а токсикодинаміки — біологічні маркери (спектр вільних жирних кислот, частота дихання, показники ЕКГ, динаміки маси тіла, вагові коефіцієнти органів, дослідження змивів з легень та верхніх дихальних шляхів, визначення вмісту гемоглобіну, еритроцитів, лейкоцитів у крові і дослідження лейкоцитарної формули, рівень креатинину в сечі, загальний білок, вміст йоду та кількість і співвідношення катехоламінів, дослідження активності в крові тварин ряду маркерних біохімічних показників (АЛТ, АСТ, ЛДГ, креатинкінази, глутамілтрансферази), а в тканинах малонового діальдегіду, ГП, Г Р, Г-6-ФДГ. Одержані дані обробляли методами варіаційного та кореляційного аналізу.

Результати. Проведені дослідження показали, що подавляюча більшість антипіренів для поверхневого нанесення (представники перших трьох класів) проявляють неспецифічну місцево-роздратовну дію і викликають оксидативний стрес в організмі піддослідних тварин; відноситься до категорії малонебезпечних. У броморганічних антипіренів (гексабромциклододекан і декабромдифенілоксид) виявлена нейро- і гепатотоксична дія, вплив на щитовидну залозу, функції репродуктивних органів.

Висновки: 1. Препарати антипіренів на основі фосфатів, вміщуючи кислоти та солі, гідриди металів, що наносяться на поверхню целюлозовмісних матеріалів, характеризуються як мало небезпечні і можуть проявляти токсичність лише при нанесенні. Величина рекомендованого групового ОБРВрз становить 10 мг/м³, аерозоль. 2. ОБРВрз декабромдифенілоксиду рекомендовано на рівні 4,0 мг/м³, аерозоль, ІІІ клас небезпеки, з позначкою "потребує спеціального захисту очей та органів дихання"; для гексабромциклододекану — на рівні 8,0 мг/м³, аерозоль, ІІІ клас небезпеки, з позначкою "потребує спеціального захисту очей та органів дихання". 3. Для гексабромциклододекан рекомендовано ОБРВатм. на рівні 0,09 мг/м³, а для декабромдифенілоксиду — на рівні 0,04 мг/м³, аерозоль.