Зеленюк В. Г., Горошко О. М., Заморський І. І.
Буковинський державний медичний університет, Чернівці, Україна

Гостра ниркова недостатність є значною проблемою в інтенсивній терапії. Навіть помірні ступені гострої ниркової недостатності, які не потребують діалізу, підвищують ризик смерті приблизно в п'ять разів. Причиною гострої ниркової недостатності у 25-40 % випадків є токсичний вплив отруйних речовин (солі важких металів, кислоти, нефротоксичні препарати, ендогенні сполуки та ін.). До потенційно нефротоксичних препаратів відносяться нестероїдні протизапальні засоби, радіоконтрастні речовини, протимікробні засоби та анестетики. Ендогенні сполуки, такі як міоглобін і гемоглобін також можуть викликати токсичну нефропатію. Ушкодження, викликані цими токсинами часто є результатом поєднання гострої ниркової вазоконстрикції і прямої клітинної токсичності через внутрішньоклітинне накопичення токсину, або, навпаки, можуть бути опосередковані імунологічно у випадку інтерстиціального нефриту. Пацієнти зі зниженим функціональним резервом нирок, супутніми серцево-судинними захворюваннями, цукровим діабетом і старшого віку перебувають у групі підвищеного ризику. Зважаючи на це, актуальним є пошук лікарських засобів, які є ефективними для лікування захворювань пацієнтів групи ризику і не чинять токсичного впливу на нирки, а також мають нефропротекторні властивості та покращують функції нирок.

У літературі наводяться дані щодо ефективності деяких статинів при лікуванні хронічної та гострої ниркової недостатності. Так, у дослідженнях на щурах встановлено, що за умов постішемічної гострої ниркової недостатності статини здатні безпосередньо впливати на запальні механізми, за рахунок чого попереднє лікування статинами протягом 3 днів призводить до значного поліпшення функції нирок, а ренопротективна дія цих засобів може забезпечуватись збільшенням виділення оксиду азоту (Pisani A. et al., 2002) та індукцією захисних молекул, таких як інтерлекін-6 (Yokoda N. et al., 2003). Також у експериментальних дослідженнях підтверджено ефективність статинів при лікуванні сепсис-індукованої гострої ниркової недостатності (Yasuda H. et al., 2006). При гентаміциновій нефропатії статини запобігають токсичному ураженню нирок завдяки їх антиоксидантній активності і пригніченню експресії індукованої NO-синтази (Ozbek E. et al., 2009).

Водночас, одним із найнебезпечніших побічних ефектів статинів є рабдоміоліз з наступним розвитком гострої ниркової недостатності. Тому метою нашого дослідження було вивчення безпеки використання статинів при патології нирок за умов експериментальної гліцеролової гострої ниркової недостатності. Модель гліцеролової гострої ниркової недостатності викликає ушкодження нирок внаслідок міоглобінурії, що виникає у результаті руйнування м'язової тканини гліцеролом та призводить до закупорення молекулами міоглобіну канальців нирок, їх подальшого некрозу, а також до гіпоксії тканин та активації в них вільнорадикального окислення.

З метою порівняння токсичності впливу статинів на нирки у щурів було обрано найбільш застосовувані у практичній медицині препарати із групи статинів: аторвастатин (у дозі 10 мг/кг), ловастатин (10 мг/кг) та симвастатин (2 мг/кг). Дози лікарських засобів обирали, виходячи з даних літератури. Препарати вводили внутрішньошлунково в 1%-му розчині крохмалю профілактично щоденно за 3 дні до моделювання гострої ниркової недостатності.

У результаті проведених досліджень встановлено, що за умов експериментальної гліцеролової нефропатії введення аторвастатину та симвастатину істотно не змінювало функції нирок порівняно з даними у тварин з модельною патологією, а показники функцій нирок у щурів, яким вводили ловастатин, наближались до таких показників контрольної групи тварин. Отже, за даними експерименту можна зробити висновок, що досліджувані статини у застосованих дозах не виявляли токсичних ефектів та не погіршували перебіг гострої ниркової недостатності, а ловастатин навіть покращував функціональний стан нирок. Разом з тим, для вивчення безпеки статинів необхідно провести додаткові дослідження щодо з'ясування їх впливу на перебіг інших форм гострої ниркової недостатності.