Відомо, що хімічні речовини в нанометровому діапазоні набувають принципово нових властивостей, зокрема унікальної механічної міцності, особливих спектральних, електричних, магнітних, хімічних, біологічних характеристик. У даний час основні напрямки застосування наночастинок — це створення високоміцних конструкційних матеріалів в мікроелектроніці та оптиці, енергетиці, хімічних технологіях, медицині та біології, охороні навколишнього середовища. Наноматеріали мають зовсім інші фізико-хімічні властивості, біологічну і токсичну дію, ніж речовини в звичайному фізико-хімічному стані, тому необхідно вивчати їхній потенційний ризик для здоров'я працюючих, населення і стану навколишнього середовища. Вже доведено, що більшість наночастинок представляють потенційний ризик для здоров'я робітників, що контактують з ними в процесі виробництва і застосування, а також для населення і довкілля. Наночастки володіють більш високою токсичністю, ніж звичайні мікрочастинки, здатні накопичуватися в органах і тканинах, викликаючи пролонгований оксидативний стрес, запалення, фіброз, а в окремих випадках — канцерогенний ефект. У зв'язку з цим особливої актуальності набувають дослідження безпеки нанотехнологій та наноматеріалів з оцінкою можливої експозиції людини наночастинками на всіх стадіях їх життєвого циклу, включаючи виробництво, транспортування, зберігання, використання та утилізацію відходів. Пріоритетними завданнями є при цьому не тільки визначення ступеня токсичності нанопродуктів та оцінка віддалених наслідків їх впливу на здоров'я людини і навколишнє середовище, а й гігієнічне регламентування санітарно-гігієнічних показників виробничого середовища для встановлення ступеня безпеки виробництва і потенційної шкідливості для працюючого персоналу і стану екосистем.

В Україні дослідження з проблеми нанобезпеки знаходиться на стадії формування і розвитку. Основним принципом нанобезпеки має стати положення про те, що наноматеріали в усіх випадках відносяться до нових видів матеріалів та продукції, для яких обов'язкова характеристика потенційного ризику для здоров'я людини та стану довкілля середовища. Вважаємо, що для забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя працюючих і населення в умовах використання нанотехнологій і наноматеріалів необхідно створити державну програму з нанобезпеки, основними напрямками якої повинні стати:

• державне регулювання основ безпеки наноматеріалів для здоров'я працюючих, населення і стану навколишнього середовища; державна реєстрація підприємств, які використовують нанотехнології, і обов'язкова експертиза, реєстрація та маркування продукції, яка містить наноматеріали і яка не тільки випускається в країні, але й ввозиться з-за кордону;
• розробка стандартизованих методів виявлення, ідентифікації та кількісного визначення наноматеріалів в об'єктах виробничого та навколишнього середовища, харчових продуктах і біологічних середовищах;
• пріоритетна оцінка безпеки наноматеріалів, що використовуються в продуктах харчування, пакувальних матеріалах, при створенні лікарських, дезінфекційних засобів та вакцин, парфюмерно-косметичної продукції, засобів побутової хімії та захисту рослин, а також очищення питної води;
• розробка гігієнічних нормативів, що визначають безпечні рівні пріоритетних видів наноматеріалів і наночасток у повітрі робочої зони, населених пунктів та житлових приміщень, питній воді, продуктах харчування та об'єктах довкілля;
• регламентація процесів виробництва наноматеріалів, транспортування, використання та утилізації.

Як відомо, ГДК для наночастинок не визначені як в Україні, так і в інших країнах світу. Через це існують певні труднощі щодо моніторингу експозиції на робочому місці. У ряді країн запропоновано використання коефіцієнтів безпеки з метою розрахунку тимчасових гранично допустимих рівнів впливу наночастинок на працюючих залежно від характеристик вихідних речовин. У США використовується коефіцієнт 0,066 для розрахунку граничного рівня масової концентрації нерозчинних наноматеріалів. В якості умовного контрольного рівня пропонується використовувати концентрації в забруднених районах 20000 наночастинок/м³, для волокнистих наноматеріалів — 10000 волокон/м . Але враховуючи, що на сьогоднішній день гігієнічні регламенти для нанотехнологій та наноматеріалів практично відсутні, вимоги до технології їхнього виробництва мають бути більш жорсткими. Основні підходи до регулювання нанобезпеки повинні включати:

• виявлення небезпечних етапів технологічного процесу і робочих місць;
• забезпечення герметизації технологічного процесу;
• використання витяжної вентиляції, водяної завіси;
• систематичне вологе прибирання приміщень;
• інструктаж і тренінг для персоналу;
• використання засобів індивідуального захисту (окуляри, респіратор, комбінезон та рукавички);
• профвідбір і динамічний контроль за станом здоров'я персоналу;
• санітарно-гігієнічний моніторинг повітря робочої зони.

Таким чином, для гарантування нанобезпеки пріоритетними завданнями на майбутнє для гігієністів і токсикологів є розробка критеріїв гігієнічного нормування безпечних умов виробництва, застосування, використання, зберігання, транспортування та утилізації наноматеріалів.

Надійшла до редакції 10.07.2012 р.