ДП Український НДІ медицини транспорту, м. Одеса, Україна
РЕЗЮМЕ. Актуальність. Багатоаспектна міжгалузева проблема безпеки людства при контакті з ртуттю набула глобального значення у ХХ столітті, вона є актуальною і нині. Значну увагу привертають еколого-гігієнічні аспекти ртутної небезпеки на місцях, пов’язані з виробництвом продукції та утилізацією відходів з вмістом Hg.
Мета. Проаналізувати дані власних досліджень вмісту ртуті в об’єктах навколишнього середовища у зв’язку з поводженням з ртутьвмісними відходами та обґрунтувати комплекс профілактичних еколого-гігієнічних, технологічних і організаційних заходів для підвищення безпеки, охорони здоров’я населення та покращення стану довкілля в регіоні та країні в цілому.
Матеріали та методи. Відбір проб, пробопідготовку і визначення вмісту ртуті в об’єктах довкілля і біопробах проводили згідно з МВ «Методичні вказівки по визначенню ртуті в біологічному матеріалі, атмосферному повітрі, питній воді, продуктах харчування і об'єктах навколишнього середовища». Концентрацію ртуті вимірювали методом ААС «холодної пари» на модернізованому приладі «Юлія-2М». Досліджений вміст ртуті в ґрунті та повітрі на стихійному звалищі ртутних ламп в Одеській області, на межі санітарно-захисної зони та в повітрі робочої зони підприємства з утилізації ртутних ламп. Для пробопідготовки використовували х.ч. азотну кислоту (56 %), для відновлення ртуті під час аналізу х.ч. хлорид олова (ІІ).
Результати. Показано, що без утилізації належним чином ртутні лампи небезпечні для навколишнього середовища і здоров’я людей. Ртутні лампи повинні збиратися і утилізуватися як небезпечні відходи не тільки на промислових об’єктах, а й у населення. Утворення стихійних несанкціонованих звалищ ртутних ламп неприпустиме. Необхідно на державному рівні вирішити проблему моніторингу довкілля з обов’язковим залученням фахівців у галузі гігієни, токсикології та аналітичної хімії важких металів у випадках виявлення порушень для оцінки рівня небезпеки і прийняття зважених рішень щодо підходів до ліквідації джерел надходження ртуті.
Ключові слова: ртуть, ртутні лампи, екологія.
Вступ. Хоча використання ртуті (Hg) людством налічує багато століть, фундаментальні та прикладні геохімічні, еколого-гігієнічні та токсикологічні дослідження, спрямовані на комплексне вивченні та розв’язання проблеми безпеки для людини одного з найбільш токсичних хімічних елементів, активно розгорнулися з середини 20-го століття, в тому числі в Україні [1-5]. Це було зумовлене, з одного боку, зростанням видобутку і застосування Hg у різних сферах економіки та побуту, наростаючим збільшенням числа гострих, хронічних отруєнь, ртутьзалежних патологічних зрушень в організмі людини – з іншого [6, 7]. Серед таких сумно відома хвороба Мінамата – що виникла після тривалого харчування населення одного з регіонів Японії контамінованими Hg морепродуктами [8, 9]. Багатоаспектна міжгалузева проблема безпеки людства при контакті з ртуттю набула глобального значення, в першу чергу, завдячуючи її антропогенній складовій. Поширеність на різних континентах планети природних осередків ртуті стало досить небезпечним для довкілля. Антропогенним джерелам притаманний більш локальний та концентрований характер викидів (наприклад, у Китаї та Індії збільшення викидів пояснюються емісією Hg в атмосферу від вугільних електростанцій та дрібномасштабних видобутків золота [10-12]. Зниженню цього негативного явища найбільше сприяють цілеспрямовані управлінські дії. Ефективність останніх значною мірою залежить від розвитку наукових досліджень та оновлення наших знань та спроможностей щодо комплексного вивчення, пов’язаних з Hg, ризиків для довкілля та здоров’я людини.
Серед принципово важливих здобутків сучасної біогеохімії Hg, які мають глобальне науково-теоретичне значення, слід виділити згідно з Blum JD et al., 2014; D. Obrist et al. 2018 [13. 14] такі, як:
1. Встановлення наявності та функціювання планетарного циклу ртуті.
2. Розробка і застосування методу стабільних ізотопів для відстеження джерел, біогеохімічного кругообігу та реакцій із залученням Hg у навколишнє середовище.
3. Обґрунтування більш інформативних та адекватних глобальних і регіональних моделей, що відтворюють процеси накопичення, розподілення і трансформації Hg у довкіллі.
4. Запропоновано нову концепцію щодо внеску рослинного світу у поглинання та відкладання Hg, яке оцінюється величиною порядку 1020–1230 Мг/рік.
5. Суттєвого прогресу досягнуто у фундаментальній проблемі метилювання і деметилювання ртуті мікроорганізмами, що є передумовою утворення та циркуляції токсичних форм Hg у довкіллі, транспорту і біодоступності для біоти та людини, а також, реалізації нею нейротоксичних властивостей.
Успішна розробка та численні приклади впровадження в практику глобальних проблем біоекогігієни та геохімії Hg не зменшують значущості регіональних та локальних питань ртутної безпеки та подальшого пошуку ефективних систем демеркуризаціі. Завдяки комплексу унікальних фізичних та хімічних властивостей Hg є компонентом багатьох виробничих процесів, тому використовується у великій кількості приладів та пристроїв. У ряді випадків її застосування значно полегшує або робить більш дешевим досягнення відповідних технічних та технологічних результатів [15]. Тому не випадково налічується близько 150 видів виробництв, у технологіях яких застосовується або у викидах яких є Hg. Понад ніж 80 професій пов’язані з тривалим контактом з Hg, що підтверджують натурні дослідження на виробництвах і результати атестації робочих місць, проведені нами. Новітні технології виробництва хлору та їдких луг, що не використовують ртуть, у чотири-шість разів дорожчі за ртутно-катодні [1]. Ртутьвмісні елементи електроживлення є не тільки дешевшими, а й мають кращі вольтамперометричні характеристики, більшу ємність, довговічність, ніж їх безртутні аналоги. Тому, незважаючи на заходи з обмеження використання Hg, перелік небезпечних за цим хімічним чинником виробництв досить великий та багатогалузевий, а вимоги щодо повного виключення ртуті зі сфери життєдіяльності людини технологами та експлуатаційниками вважаються передчасними [16].
І все ж, значним досягненням зусиль вчених, практиків, міжнародних організацій, громадськості стало суттєве зниження концентрацій Hg у виробничому середовищі. Принципово змінилися не лише джерела надходження Hg в організм, але й діючі рівні [17, 2]. Сьогодні більшість із них відноситься до факторів малої інтенсивності. Відповідно змінилися пріоритети наукових досліджень, практичної діяльності і зусиль токсикологів і гігієністів у сфері ртутної безпеки, в межах якої домінують роботи, присвячені проблемам мікро- і ультрамікромеркуріалізму, тобто небезпечної дії на організм малих доз та концентрацій Hg, вивчення біологічної дії яких досі залишається актуальною проблемою сучасної токсикології та темою наукових і громадських дискусій. Одночасно нині значно більше уваги приділяють еколого-гігієнічним аспектам ртутної небезпеки на місцях, пов’язаним не тільки з виробництвом ртутьвміcної продукції та відповідними технологічними схемами, а також з поводженням з небезпечними за вмістом Hg відходами.
У різних країнах світу ведуться ґрунтовні наукові дослідження, розвиваються екобезпечні технології, розробляються та успішно впроваджуються регіональні, національні та міжнародні програми. Отже, істотно знижується антропогенний ризик, щодо навантаження ртуттю територій, водойм та забруднення продуктів харчування. Проблема демеркуризації всіх сфер життєдіяльності людини (в плані обмеження рівнів контамінації до кларкових та гранично допустимих) стала потенційно можливою і реальною, хоча на цьому шляху є значні труднощі та перешкоди. Оскільки автори даної роботи протягом багатьох років активно вирішують окремі науково-практичні аспекти цієї комплексної проблеми (переважно на регіональному рівні), ми вважали за необхідне зупинитися на них більш детально і накреслити шляхи їх успішного розв’язання. При цьому слід підкреслити, що запобігання негативному впливові Hg на здоров’я людини і біосферу потребує проведення не тільки перманентного еколого-гігієнічного моніторингу, а постійної, добре спланованої комплексної роботи і сумісних зусиль екологів, гігієністів, токсикологів, технологів та організаторів виробництва за підтримки владних структур та громадськості.
Мета дослідження. Проаналізувати дані власних досліджень вмісту ртуті в об’єктах навколишнього середовища у зв’язку з поводженням з ртутьвмісними відходами та обґрунтувати комплекс профілактичних еколого-гігієнічних, технологічних і організаційних заходів для підвищення безпеки, охорони здоров’я населення та покращення стану довкілля в регіоні та країні в цілому.
Матеріали та методи. Відбір проб, пробопідготовку і визначення вмісту ртуті в об’єктах довкілля і біопробах проводили згідно з МВ «Методичні вказівки по визначенню ртуті в біологічному матеріалі, атмосферному повітрі, питній воді, продуктах харчування і об'єктах навколишнього середовища» [18]. Концентрацію ртуті вимірювали методом ААС «холодної пари» на модернізованому приладі «Юлія-2М». Досліджений вміст ртуті в ґрунті та повітрі на стихійному звалищі ртутних ламп в Одеській області, на межі санітарно-захисної зони та в повітрі робочої зони підприємства з утилізації ртутних ламп. Для пробопідготовки використовували х.ч. азотну кислоту (56%), для відновлення ртуті під час аналізу х.ч. хлорид олова (ІІ).
Результати та їх обговорення. Протягом останніх 20 років наша лабораторія систематично проводить вимірювання вмісту ртуті в атмосферному повітрі м. Одеси, в повітрі робочої зони підприємства з утилізації ртутних ламп, поблизу інсинератора побутових відходів зі суден, ґрунтах санітарно-захисних зон звалищ побутових відходів, у житлових будинках, освітньо-навчальних та медичних закладах після аварійних ситуацій, пов’язаних з виливом металевої ртуті (Hg 0). Крім того, ми проводимо дослідження вмісту Hg у крові, сечі та волоссі населення за направленнями лікарів з підозрою на ртутну інтоксикацію. Отримані данні свідчать, що в комунальних умовах переважають низькодозові джерела експозиції Hg. Для населення це найчастіше розбиті ртутні термометри і відпрацьовані люмінесцентні лампи.
Всі види люмінесцентних ламп містять Hg (від 2,3 до 70 мг на лампу). При всіх економічних перевагах ртутних люмінесцентних ламп перед лампами накалювання, їх головним недоліком є те, що після закінчення терміну експлуатації, вони перетворюються у небезпечні відходи, забруднені Hg, отруйною речовиною I класу небезпеки. Тому згідно з Постановою КМУ від 13.07.2000 № 1120 «Про затвердження Положення по контролю за перевезеннями небезпечних відходів та їх утилізації», Жовтого та Зеленого переліків відходів, вся продукція цієї категорії віднесена до небезпечних відходів, підлягає обов’язковому вилученню по закінченню строків експлуатації та спеціальних методів утилізації. Як видно з даних, наведених у табл. 1, вміст ртуті залежно від моделі становить від 0,01 до 0,03% від загальної маси відходів.
Таблиця 1
Склад відходів відпрацьованих ртутних ламп [19]
*Примітка: За даними ГОСТ6825-74, ГОСТ-1639-93
З табл. 1 також видно, що відпрацьовані лампи місцять також інші цінні метали та відновлювальні вторинні матеріали, які можуть використовуватися так само, як при утилізації батарейок [20, 21].
У різних країнах це питання вирішується по-різному. Так, у Німеччині працюють 3100 пунктів збору ртутьвмісних ламп (1715 у сфері комунального господарства і 1390 у торгових точках), а також 400 великих пунктів, які обслуговують об’єкти з великим обсягом застосування такої продукції (промислові та громадські будівлі). Адресу найближчого пункту прийому можна знайти на спеціальному сайті. Приймають лампи в необмеженій кількості та безкоштовно. Однак, на думку громадян, кількість пунктів прийому недостатня і вони розташовані поза межами доступності. За даними Німецького інституту урбаністики, у цій країні правильно утилізується менше 40% всіх газорозрядних ламп. У Болгарії за збір та утилізацію ртутних ламп відповідають імпортери і виробники. Для населення утилізація безкоштовна. В Бельгії виробниками та дистриб'юторами ламп у 2001 році стала спеціалізована компанія Recupel. Споживач при покупці лампи оплачує внесок і після закінчення терміну служби здає її в муніципальний накопичувальний пункт при своєму муніципалітеті. В Румунії збором і утиліз.ацією ламп займається асоціація Recolamp, заснована компаніями — виробниками ламп Philips, Osram, Narva і General Electric. Плата за утилізацію стягується зі споживача при покупці лампи. У Франції збір відпрацьованих люмінесцентних ламп здійснюється збирачами відходів (55%), дистриб'юторами ламп (23%), монтажними організаціями (15%), а також муніципалітетами (7% всіх ламп). Діяльність пунктів прийому контролюється безпосередньо державою.
У Чехії використане освітлювальне обладнання збирає спеціалізована громадська організація Ekolamp, створена в 2002 році. По всій країні налічується близько 1300 пунктів прийому. Також можна здавати до магазину купуючи новий виріб. У США за збір і утилізацію ламп стягується екоподаток (кілька центів за лампу). Мережі пунктів прийому організовані в кожному штаті по-різному — прийом в магазинах або програми збору, спонсоровані державою або комунальними службами. Вельми успішною виявилася програма "EasyPack" — продаж коробок, пристосованих для зберігання ламп різних типів. Вартість транспортування та утилізації включено до ціни коробки.
У Росії згідно з чинним законодавством відходи є власністю того, хто їх виробляє, тому люди і організації зобов'язані самі оплачувати утилізацію люмінесцентних ламп. Майже в усіх регіонах пунктів прийому відпрацьованих ламп надзвичайно мало (на весь Уральський Федеральний округ — 11), лише в Москві та області їх достатньо (приблизно 1200 пунктів). Така розвинена мережа є результатом адресного розпорядження московського уряду від 2010 року.
Таким чином, системи утилізації відпрацьованих ламп у різних країнах в Євросоюзі, США та світі значно відрізняються і залежать від ставлення до них суспільства, місця розташування і фінансових можливостей. Проблема утилізації ртутних ламп в Україні також має свою історію. Вже в останньому десятиріччі минулого століття почалися спроби демеркуризації ламп на установках різних виробників на Донеччині, Кіровограді, інших регіонах. На жаль, після певних успіхів, стало зрозуміло, що є чимало нерозвязаних проблем, зокрема щодо організації збору, тимчасового зберігання та транспортування цих небезпечних відходів на переробні підприємства, а також компенсації відповідних витрат. Це яскраво було продемонстровано на прикладі організації пункту збору люмінесцентних ламп в Одеському біотехнологічному інституті Академії аграрних наук України [22]. На ньому за короткий час експериментальної роботи було зібрано понад 50 тис. ламп, 200 кг металевої ртуті та кілька тонн інших ртутьвмісних промислових та побутових відходів. У подальшому планувалося організувати муніципальні пункти збору, але ідею не було втілено у життя. Багато років дебатується питання щодо витрат на утилізацію, які мають бути закладені у вартість товару та надходити державі у вигляді екологічного податку від підприємств, які виробляють або імпортують небезпечну продукцію. На жаль, в Україні немає достатньої інфраструктури, відсутні державні пункти збору небезпечних відходів. У країні немає повноцінної системи прийому ртутьвмісних відходів, як немає і ефективного інформування фізичних осіб про правила і місця їхньої утилізації. Якщо підприємства мають можливість укласти договори щодо утилізації ртутних відходів, то для населення є тільки один спосіб утилізації — викинути у побутові відходи. Робота активістів-екологів щодо налагодження пунктів безкоштовного збору та утилізації небезпечних відходів у населення не знаходить підтримки місцевої влади навіть у великих місцях. Що ж казати про невеликі населені пункти. Скільки громадян в України знають, що лампи, термометри, манометри потрібно здавати на переробку – куди взагалі їх здавати? Органи місцевого самоврядування очевидно залишили поза увагою важливу інформацію доступною для громадян.
Важливою, а може найважливішою, ланкою в процесі утилізації ламп є самі споживачі. Від їхніх знань і активності залежить успіх усіх заходів щодо створення системи утилізації ртутних ламп. Наші співвітчизники повинні знати, як поводитися з сучасними ртутними лампами, куди їх нести після закінчення терміну служби і що робити в разі механічного пошкодження колби. Необхідно інформувати населення через телебачення, радіо, інтернет і вуличну рекламу. На упаковку ламп слід наносити повну інформацію щодо її використання та утилізації (пам'ятку для покупця) з інформацією про місця, куди можна здати лампи, а також про правила поведінки в разі, якщо лампа розбилася. Таким чином, налагодження утилізації відпрацьованих люмінесцентних ламп в Україні є першочерговим завданням щодо попередження антропогенного забруднення довкілля ртуттю.
Наприкінці 2019 року наша лабораторія на волонтерських засадах брала участь у ліквідації стихійного звалища ртутних ламп поблизу м. Одеси. В санітарно-захисній зоні промислового району невідомі просто неба викинули 3 вантажівки ртутних ламп. Склалося таке враження, що лампи збирали і готували до утилізації: більшість ламп була загорнута в папір та складена в картонні коробки. На частині паперу, в який були запаковані лампи, була печатка південно-західної залізниці. Цілісність деяких ламп була порушена: люмінофорний порошок з ртуттю потрапив у ґрунт, а також вітром розносився по території.
На рис. 1 – фотографії стихійного звалища відпрацьованих ртутних ламп, що були злочинно вивантажені просто неба на межі Одеси, поблизу селища Красносілка.
Рис . 1. Стихійне звалище ртутьвмісних відходів в Одеській області.
Нами були проведені санітарно-хімічні дослідження об’єктів навколишнього середовища (повітря, ґрунт) на території стихійного звалища. Вимірювання методом холодної пари показало, що вміст ртуті поблизу звалища в 23 рази перевищує ГДК для атмосферного повітря (0,3 мкг/м3), а в ґрунті вміст ртуті залежав від відстані до звалища (табл. 2).
Таблиця 2
Вміст ртуті в зразках ґрунту залежно від відстані до ламп
Перевищення ГДК спостерігається лише в зразках, взятих безпосередньо під купою ламп і поруч з ними. Вірогідно, перевищення обумовлене люмінофором, який насипався на ґрунт з розбитих ламп. Але з руйнуванням ламп і розносом люмінофору вітром площа забруднення може збільшуватися. Суттєво забруднений ртуттю ґрунт ще багато років буде джерелом низькодозового впливу ртуті. Крім того, відбір проб повітря був проведений за температури +7 °С у безвітряну погоду. Відомо, що при підвищенні температури випаровування ртуті збільшується. В умовах звалища цілі лампи рано чи пізно будуть зруйновані та забруднять довкілля. Крім того, наявність таких звалищ, на жаль, це свідчення не лише низької культури наших громадян, а й халатності багатьох посадових осіб.
Нами було направлено листа до Департаменту екології та природних ресурсів Одеської обласної державної адміністрації з локацією звалища і результатами вимірювань, після чого звалище було ліквідоване силами Красносільської селищної ради. Нам було надано фотозвіт (рис. 2.), копію контракту на утилізацію ламп та лист-відповідь. З фотозвіту ми побачили, що прибирання проводили без використання ЗІЗ органів дихання, а ґрунт після прибирання залишився забрудненим люмінофором і подрібненим склом. На жаль, керівництво області не вважало за необхідне проведення додаткових вимірювань вмісту ртуті або проведення консультацій щодо подальших дій з урахуванням типового характеру зафіксованої екстремальної ситуації.
Рис. 2. Ліквідація стихійного звалища ртутьвмісних відходів в Одеській області.
Безумовно, таке поводження з ртутьвмісними відходами, коли вони потрапляють на стихійні звалища, є неприпустимим і неможливим у цивілізованій країні. Скільки ще таких звалищ по всій Україні? Як не прикро, такі випадки не поодинокі.
У жовтні 2013 р. у Чернігівській області ліквідовано несанкціоноване звалище люмінесцентних ламп, яке було виявлено неподалік від села Змітнів Сосницького району. У 2017 р. фахівці Державної екологічної інспекції у Вінницькій області виявили звалище відпрацьованих люмінесцентних ламп. [23]. У листопаді 2019 року екоінспектори виявили несанкціоноване звалище відпрацьованих люмінесцентних ламп поблизу села Липники на Пустомитівщині [24]. Вже в лютому 2020 р. екоінспектори виявили несанкціоноване звалище біля села Зимна Вода на Львівщині. При виїзді на місце події спільно із журналістами та представниками Зимноводівської ОТГ було встановлено, що між дачним кооперативом "Дари природи" і залізничною колією незаконно вивантажено відпрацьовані люмінесцентні лампи на двох ділянках площами 4х5м (орієнтовно одна вантажна машина) та 4х12м (орієнтовно три вантажні машини) [25]. У квітні 2020 р. неподалік райцентру Городок у колишньому вапняному карє’рі виявили скопище відпрацьованих люмінесцентних ламп [26]. Така ситуація є недопустимою і не відповідає європейським стандартам екологічної безпеки і загальним правилам поводження з відходами.
В Одесі існує підприємство, яке забезпечує утилізацію відпрацьованих ртутних ламп. НПК «УкрЕкоПром» надає послуги з організації утилізації люмінесцентних ламп, працює у правовому полі. Наша лабораторія 3 2015 р. має з фірмою договір про аналітичні вимірювання вмісту ртуті в повітрі робочої зони, атмосферному повітрі та у ґрунті на межі санітарно-захисної зони. Ми можемо кваліфіковано стверджувати, що утилізація проводиться з дотриманням всіх засобів безпеки для оператора та довкілля. Це також підтверджують результати аналізів сечі оператора, відібраних нами під час інспекційної перевірки. При нормі до 10 мкг/л вміст ртуті в сечі був від 1,21 до 3,76 мкг/л (перевірено 5 операторів за 5 років). Вміст ртуті в повітрі робочої зони на робочому місті оператора в зоні дихання був у межах ГДКр.з. (0,004 ± 0,002 мг/м 3) (10 вимірювань за 5 років). Оператори застосовують рекомендовані ЗІЗ та ЗІЗОД. Приміщення з установкою для утилізації ртутних ламп обладнано потужною системою припливно-витяжної вентиляції. На території підприємства поблизу труби витяжної вентиляції рівень Hg був дещо вищим (0,006 ± 0,002 мг/м3), але теж не перевищував ГДКр.з. На межі санітарно-захисної зони рівень Hg завжди був значно нижчим за ГДКс.д., (0,0003 мг/м3). Концентрації ртуті становили від 0,00004 мг/м3 до 0,0001 мг/м3 (в залежності від направлення та швидкості вітру і температури повітря).
Таким чином, в Одесі плідно працює підприємство, яке здатне утилізувати ртутні лампи без шкоди для довкілля і здоров’я людей. Завдання користувача – донести використану лампу до пункту збору небезпечних відходів, а задача держави – забезпечити наявність таких пунктів.
Проект Закону України «Про ратифікацію Мінаматської конвенції про ртуть» (29.03.2018) був розроблений Міністерством екології та природних ресурсів України зважаючи на нагальну потребу щодо необхідності вживання заходів та визнання серйозних наслідків для здоров’я людини та навколишнього середовища, що виникають в результаті забруднення Hg, а також необхідність забезпечення належного регулювання виробничої діяльності з використанням Hg. Необхідність правового регулювання даного питання, в першу чергу, пов’язана з відсутністю нормативно-правових актів у правовій системі України, які б комплексно регулювали поводження з Hg, господарською діяльністю, в якій використовується цей токсикант, містили положення щодо обмеження або виведення з обігу продукції, що містить Hg. Постановою Верховної Ради України від 14 січня 2020 року № 457-IX було схвалено рекомендації парламентських слухань на тему: "Пріоритети екологічної політики Верховної Ради України на наступні п’ять років". У ньому стверджується: «Вирішення багатьох проблем захисту довкілля можна досягти шляхом запровадження потужного та ефективного природоохоронного нагляду, базованого на державному моніторингу навколишнього природного середовища. При цьому вирішення проблем забруднення повинно відбуватися у постійному конструктивному діалозі влади і бізнесу». У цьому документі рекомендується прискорити приєднання до Мінаматської конвенції про ртуть.
Ми детально зупинилися на одному, на жаль, з багатьох, конкретному випадку порушення правил поводження з токсичними (ртутьвмісними) відходами, аби проілюструвати складність проблеми, наявність розбіжностей між деклараціями щодо впровадження превентивних заходів екобезпеки і реаліями на місцях. В Україні на національному рівні, а також у кожному регіоні регулярно розробляються і приймаються прекрасні за змістом програмні документи екологічного напрямку. Серед таких – «Програми поводження з твердими побутовими відходами» на кожні наступні 5 років, як це має місце, наприклад в Одеській області. Наш інститут неодноразово брав участь у розробці таких програм ще у 2000-х роках [27-29]. Було створено сучасну методичну базу, здійснено пілотні проекти, обгрунтовано ряд пропозицій щодо профілактики небезпечного впливу важких металів, перш за все, на здоров’я дітей у регіоні. Але ентузіазм у відповідальних осіб швидко минав, напрацювання науковців відкладалися, плани не реалізовувалися. Тому й нова «Програма» на 2018-2022 рр. практично не виконується. За певними ознаками, такий стан є типовим і для інших регіонів. Тому ми цю конче важливу проблему ілюструємо конкретним прикладом, щоб залучити широкі кола науковців і практиків, яким не байдужі проблеми збереження природного довкілля в нашій країні, для включення до цієї роботи всіх регіонів, з подальшим об’єднанням на національному рівні. Мислити глобально, а діяти локально (think globally, act locally) — такий девіз нашої повсякденної роботи, в тому числі у вирішенні екологічних проблем регіону.
Ми впевнені, що шлях до безпечного використання сполук ртуті лежить не через заборону використання ртуті там, де це економічно і технологічно необхідно, а через державну програму управління ртутьвмісними відходами, яка повинна починатись з екологічно-просвітницької діяльності у процесі навчання і виховання дітей та дорослих, включати в себе державний контроль за збором та утилізацією ртутьвмісних відходів, на державному рівні забезпечувати роботу пунктів збору небезпечних відходів у населення. Необхідно розробити та прийняти акти, які встановлюють штрафні санкції за неналежне поводження з небезпечними відходами. Держава повинна знайти кошти для проведення належного екологічного моніторингу вмісту Hg у довкіллі. Зрештою, завжди слід пам’ятати: «Ми не успадкували Землю від наших предків. Ми беремо її в борг у наших нащадків».
Висновки
1. Без утилізації належним чином ртутні лампи небезпечні для навколишнього середовища і здоров’я людей.
2. Ртутні лампи повинні збиратися і утилізуватися як небезпечні відходи не тільки на промислових об’єктах, а й у населення. Утворення стихійних несанкціонованих звалищ ртутних ламп неприпустиме.
3. Необхідно на державному рівні вирішити проблему моніторингу довкілля з обов’язковим залученням фахівців в галузі гігієни, токсикології і аналітичної хімії важких металів у випадках виявлення порушень для оцінки рівня небезпеки і прийняття зважених рішень щодо підходів до ліквідації джерел надходження ртуті.
ЛІТЕРАТУРА
1. Трахтенберг ИМ, Коршун МН. Ртуть и ее соединения в окружающей среде:(Гигиенические и экологические аспекты). Вища шк., 1990.
2. Большой ДВ. Гігієнічне значення особливостей токсикокінетики, токсикодинаміки і біотрансформації малих доз ртуті. Дис. канд. біол. наук: 14.02.01/Большой Дмитро Валерійович; Український НДІ медицини транспорту. О: 2007. 167 с.
3. Панаіт ЕВ. Геохімія ртуті природного і техногенного походження в об’єктах довкілля. Автореф. дис. канд. геол. наук: 04.00.02, геохімія. К: 2016. 20 с.
4. Большой ДВ., Пыхтеева ЕГ. Сравнительная оценка метаболических нарушений при действии малых доз кадмия и ртути. Актуальные проблемы транспортной медицины. 2006; 1(3): 12–8.
5. Смоляр ВІ. Ртуть у харчових продуктах і раціонах та її токсичність: научное издание. Проблеми харчування: науково-практичний журнал. 2008; 3: 23–31.
6. Trdin A et al. Mercury speciation in prenatal exposure in Slovenian and Croatian population–PHIME study. Environmental research. 2019; 177: 108–627.
7. Planchart A et al. Heavy metal exposure and metabolic syndrome: evidence from human and model system studies. Current environmental health reports. 2018; 5(1): 110–24.
8. Yorifuji T. Lessons from an early-stage epidemiological study on Minamata disease. Journal of epidemiology. 2019; JE20190089.
9. Yorifuji T, Takaoka S, Grandjean P. Accelerated functional losses in ageing congenital Minamata disease patients. Neurotoxicology and teratology. 2018; 69: 49–53.
10. Olson C, Fakhraei H, Driscoll CT. Mercury Emissions, Atmospheric Concentrations, and Wet Deposition across the Conterminous United States: Changes over 20 Years of Monitoring. Environmental Science & Technology Letters. 2020; 7(6): 376–81.
11. Martin LG, Labuschagne C, Brunke EG, Weigelt A, Ebinghaus R, Slemr F. Trend of atmospheric mercury concentrations at Cape Point for 1995-2004 and since 2007. Atmospheric Chemistry & Physics 2017; 17(3): 2393–99.
12. Streets DG et al. Total mercury released to the environment by human activities. Environmental Science & Technology. 2017; 51(11): 5969–77.
13. Blum JD, Sherman LS, Johnson MW. Mercury isotopes in earth and environmental sciences. Annual Review of Earth and Planetary Sciences. 2014; 42: 249–69.
14. Obrist D, Kirk JL, Zhang L, Sunderland EM., Jiskra M, Selin NE. A review of global environmental mercury processes in response to human and natural perturbations: Changes of emissions, climate, and land use. Ambio. 2018; 47(2): 116-40.
15. Pacyna EG et al. Global anthropogenic mercury emission inventory for 2000. Atmospheric environment. 2006; 40(22): 4048–63.
16. Sprovieri F et al. Atmospheric mercury concentrations observed at ground-based monitoring sites globally distributed in the framework of the GMOS network. Atmospheric chemistry and physics. 2016; 16(18): 119–15.
17. Kwon SY et al. Mercury stable isotopes for monitoring the effectiveness of the Minamata Convention on Mercury. Earth-Science Reviews. 2020; 203: 103–11.
18. Визначення вмісту ртуті в об’єктах виробничого, навколишнього середовища і біологічних матеріалах. МВ 10.1-115-2005. К: 2005. 48 с.
19. Кузьмин РС. Компонентный состав отходов. Часть 1: монография. Казань: Дом печати, 2007.
20. Bagotsky VS, Skundin AM, Volfkovich YM. Electrochemical power sources: batteries, fuel cells, and supercapacitors. John Wiley & Sons. 2015.
21. Liang R et al. A simple one-step molten salt method for synthesis of micron-sized single primary particle LiNi 0.8 Co 0.1 Mn 0.1 O 2 cathode material for lithium-ion batteries. Ionics. 2020; 26(4): 1635–43.
22. Шафран ЛМ, Лоева ИД, Засыпка ЛИ, Шафран КЛ. Токсикология и экология ртути (к проблеме оздоровления окружающей среды в регионе): Сб. научн. статей. Одесса: ОЦНТЭИ, 1999. 354–9.
23. https: //censor.net.ua/ua/p4519427
24. https: //varianty.lviv.ua/67502-na-pustomytishchyni-vyiavyly-nezakonne-zvalyshche-liuministsentnykh-lamp
25. https: //varianty.lviv.ua/70095-poblyzu-lvova-vyiavyly-nezakonne-zvalyshche-liuministsentnykh-lamp
26. https: //dilo.net.ua/kryminal-i-koruptsiya/bilya-gorodka-znajshly-skopyshhe-vidpratsovanyh-rtutnyh-lamp
27. Шафран ЛМ, Скринник ЛА. Управление отходами — приоритетная задача в проблеме устойчивого развития региона (комментарий к региональной программе обращения с токсичными отходами в Одесской области на 2002-2005 гг.). Причерноморський Екологічний Бюлетень. 2002; 1(1): 42–9.
28. Шафран ЛМ, Большой ДВ, Пыхтеева ЕГ, Тимофеева СВ. Роль металлотионеинов в биомониторинге загрязнения окружающей среды тяжелыми металлами. Сб.: "Гигиена населенных мест". К: 2000; 37: 190–3.
29. Шафран ЛМ, Тимошина ДП, Пыхтеева ЕГ, Тимофеева СВ. Исследование риска экофакторов городской среды для здоровья населения. Экологические проблемы городов, рекреационных зон и природоохранных территорий. Сб. научн. статей. Одесса: ОЦНТЭИ.; 2000. 337–40.
Received 22/06/2020