Харчук І.В., Андрухов О.Я., Рибальченко В.К.
Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, Україна
Загальним ускладненням протипухлинної терапії є погіршення стану ротової порожнини внаслідок цитотоксичності препаратів та підвищеної вразливості до дії мікробного агенту. Тому велика увага у пошуку нових ліків приділяється селективним хіміотерапевтичним засобам. АТФ-конкурентні інгібітори тирозинкіназ похідне малеіміду 1-(4-Cl-бензил)-3-Cl-4-(CF3-феніламіно)-1Н-пірол-2,5-діон (МІ-1) та похідне дигідропіролу 1,4-заміщений 5-аміно-1,2-дигідропірол-3-он (Д-1) проявляють незначну токсичність у порівнянні з іншими цитостатиками по відношенню до епітелію кишківника, нирок, печінки.
Метою роботи є дослідження впливу МІ-1 та Д-1 на життєздатність та клітинну загибель шляхом апоптозу нормальних фібробластів періодонтальної зв`язки (PDL) та альвеолярних остеобластів (AOB) для встановлення ймовірності ускладнень з боку ротової порожнини при їх застосуванні. PDL — це лінія клітин із періодонтальної зв'язки, що подібно фібробластам можуть синтезувати позаклітинний матрикс, та подібно остеобластам можуть брати участь у ремоделюванні альвеолярної кістки. АОВ — це клітини, що відіграють важливу роль у репаративній регенерації кісткової тканини. Клітини були культивовані в середовищі DMEM (Dulbecco's modified Eagle medium) з додаванням 10% ембріональної бичачої сироватки, стрептоміцину і пеніциліну. Культури клітин підтримували при 37°С в атмосфері, що містить 5% СО2, всі експерименти здійснювали на 3-6 пасажі. Дослідження апоптозу проводили за допомогою проточної цитометрії (FACS Calibur, Becton Dickenson, CA, USA) після фарбування клітин специфічними антитілами до анексину V з флюоресцентною міткою, що зв'язується з фосфатидилсерином на клітинній поверхні та після фарбування пропідіум йодидом, який є маркером мертвих клітин. Транслокація фосфатидилсерину з внутрішньої сторони плазматичної мембрани на зовнішню є однією з найбільш ранніх подій апоптозу. Дослідження апоптозу проводили після 24 годин впливу речовин в концентрації 1 і 10 мкмоль/л. Результати представлені розподілом на чотири популяції (у % від загальної кількості клітин): живі клітини; клітини на ранній стадії апоптозу; загиблі клітини шляхом апоптозу та загиблі клітини шляхом некрозу.
Для лінії нормальних клітин PDL при концентрації 1 мкмоль/л сполука Д-1 є більш токсичною, ніж МІ-1, оскільки кількість життєздатних клітин при дії Д-1 складає лише 8%, для МІ-1 — близько 30%. Однак, кількість клітин у ранній стадії апоптозу і некротичних клітин приблизно однакова для обох сполук при даній концентрації. Стосовно загиблих клітин, що пройшли стадію апоптозу, то їх більше при дії Д-1. При концентрації 10 мкмоль/л співвідношення клітин при дії обох сполук приблизно однакове і відповідає такому для впливу Д-1 у меншій концентрації. Тобто, сполука Д-1 пригнічує життєздатність PDL-клітини більшою мірою, ніж МІ-1.
На відміні від PDL, АОВ-клітини проявляють більшу стійкість до дії МІ-1 — при обох досліджуваних концентраціях співвідношення клітин не відрізнялось суттєво від контролю, де частка живих клітин складала 85-90%. Для Д-1 спостерігалось зменшення кількості життєздатних клітин до 36% при 1 мкмоль/л і до 20% при 10 мкмоль/л і збільшення загиблих клітин шляхом апоптозу з 8% у контролі до 50% і 66% при дії речовини у відповідних концентраціях.
Таким чином, апоптоз є основною формою загибелі клітин під дією обох сполук. Д-1 є більш токсичним, ніж МІ-1, на фібробласти періодонтальної зв'язки та альвеолярні остеобласти, що вказує на можливість порушень процесів регенерації і ремоделювання кісткової та сполучної тканини ротової порожнини після застосування Д-1. Незначна токсичність сполуки МІ-1 свідчить про перспективність подальших її досліджень.