Крупка Н.О., Лотоцька-Дудик У.Б.
Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, Україна

Швидке розповсюдження генетично модифікованих продуктів (ГМО) та отриманих за їх допомогою продуктів харчування гостро ставить питання контролю за їх потоком та оцінки можливих екологічних та біологічних ризиків.

Маркування харчових продуктів, що отримані за допомогою біотехнології, згідно позиції ВООЗ, є способом підвищення прозорості процесів виготовлення харчових продуктів, сприяння розвитку стратегії моніторингу, яке призведе до удосконалення національних програм з безпеки їжі, і таким чином, в непрямий спосіб, внесе вклад для забезпечення безпеки продуктів харчування загалом.

З 2009 року обов'язковому маркуванню підлягає вся харчова продукція, яка містить понад 0,9 % генетично модифікованих компонентів, створено Реєстр харчових продуктів, косметичних та лікарських засобів, які містять ГМО-похідні або отримані з їх використанням. Затверджений у 2010 році Перелік харчових продуктів, щодо яких здійснюється контроль вмісту ГМО передбачає дослідження таких продуктів як соя та продукти на її основі (борошно, молоко, олія, соус, паста, лецитин), концентрати, ізоляти, гідролізати соєвого білка; кукурудза та продукти на її основі (борошно, крупа, крохмаль, олія, сиропи, патока, чіпси, попкорн); картопля та продукти на її основі (сухе пюре, пластівці, чіпси, крохмаль, меляса, патока, глюкоза тощо); рис та продукти на його основі (борошно, гранули, пластівці, чіпси), томати та продукти на їх основі (паста, пюре, напої, соуси, кетчупи); кабачки, диня, па-пая у натуральному вигляді або продукти на їх основі; продукти переробки цукрового буряка, ріпака, льону, бавовни, пшениці; продукти дитячого та спеціального дієтичного та функціонального харчування, дієтичні та харчові добавки з використанням вище переліченої харчової сировини.

Детекцію ГМО здійснюють за допомогою двох основних методів: імуно-ферментного аналізу та полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР). Перший базується на виявлення специфічних білків, що експресуються трансгенними рослинами. Одна з вад цього методу — низька ефективність під час оцінювання продуктів, що піддавалися будь-якому обробленню, наприклад, тепловому, у результаті денатурації білків, висока ж ефективність досягається при аналізуванні продуктів без попереднього обробляння. ПЛР-діагностику застосовують як у якісному, так і в кількісному аналізі сировини на трансгени. Вона базується на використанні специфічних олігонуклеотидних праймерів для скринінгу та ідентифікації ГМО. Виявлення 35S промотору та nos термінатору за допомогою ПЛР становить так званий "метод скринінгу" для ідентифікації продуктів харчування з генетично модифікованих рослин. Крім того, є методи, що грунтуються на дослідженні ГМ-білків у рослинах, які можуть бути маркерами генетичної модифікації, і альтернативні (хроматографічні, спектроскопія ближньої інфрачервоної області, технологія ДНК — чипів).

Сьогодні проблема використання трансгенних рослин у технологічних процесах виготовлення продуктів харчування, є не просто актуальною та широко обговорюваною в наукових колах, а викликає занепокоєність та негативні реакції з боку громадськості.

Насамперед це пов'язано з недостатнім інформаційним забезпеченням населення. У зв'язку з використанням новітніх біотехнологій завжди є ризик їх антигуманної дії, але жодний новий продукт не виходить на ринок без його досконалої перевірки.

Тому, необхідним є збільшення кількості акредитованих наукових лабораторій, які матимуть змогу брати участь у міжнародних тестах контролю та будуть конкурентноспроможними.